Вплив Реосорбілакту® на кардіогемодинамічні та мікроциркуляторні параметри у хворих на хронічну хворобу нирок

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Київ Київська міська клінічна лікарня № 3, вул. П. Запорожця, 26, м. Київ, 02125

Резюме. У роботі викладені результати дослідження впливу Реосорбілакту^® на кардіогемодинамічні параметри та мікроциркуляцію у хворих на хронічну хворобу нирок як із збереженою їх функцією, так і з наявністю хронічної ниркової недостатності. Виявлено позитивний вплив інфузійної терапії на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи та покращення мікроциркуляції на різних етапах розвитку хронічної ниркової недостатності.

Ключові слова: інфузійна терапія, хронічна хвороба нирок, гемодинаміка, мікроциркуляція, Реосорбілакт^®.

У патогенезі хронічної хвороби нирок (ХХН) важливе значення мають розлади гемодинаміки та мікроциркуляції [1-6]. Зменшення інтоксикації, корекція кислотно-основного стану є актуальними при лікуванні хворих з ураженнями нирок, особливо при порушенні їх функції. Застосування традиційної терапії в умовах резистентності до антибактеріальних препаратів часто неефективне. Крім того, тривале застосування антибіотиків і уросептиків сприяє розвитку ускладнень (алергійні реакції, дисбактеріоз, кандидоз та ін.). Актуальною є розробка схем комплексної терапії ХХН із застосуванням препаратів детоксикаційної дії.

Мета роботи – вивчити вплив Реосорбілакту^® на кардіогемодинамічні та мікроциркуляторні параметри у хворих на ХХН на різних етапах розвитку захворювання за даними клінічних, лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Реосорбілакт^® (виробництва ООО „ЮРiЯ-ФАРМ”, Київ, Україна) – комплексний інфузійний розчин, основу якого складають фармакологічно активні речовини − сорбітол і натрію лактат в ізотонічній концентрації, що забезпечує реологічну, протишокову, дезінтоксикаційну та залужнюючу дію.

Хворі обстежені за допомогою комплексу сучасних клініко-лабораторних методів дослідження. Показники внутрішньосерцевої гемодинаміки оцінювали до лікування та через 3-4 тижні в динаміці. Проводили ЕхоКГ в В та М режимах за допомогою апаратів Radmir (Харків) та Sonoline SL-1 (Siemens, Німеччина). Методом біомікроскопії бульбарної кон’юнктиви вивчали позасудинні зміни: наявність, ступінь вираженості і розповсюдженості (локально, дифузно) периваскулярного набряку, наявність екстравазатів, геморагій, відкладання ліпідів і гемосидерина. Оцінка судинних змін мікроциркуляції включала виявлення ознак спастико-атонічної васкулопатії за даними вимірювання артеріоло-венулярного (А/В) співвідношення, частоти виявлення звивистості мікросудин, спазму артеріол, нерівномірності калібру мікросудин, зокрема, наявність саккуляцій, розвиток анастомозів і числа функціонуючих капілярів. Також вивчали внутрішньосудинні зміни: характер кровотоку, вираженість агрегації еритроцитів, наявність сладж-феномена. У всіх хворих до та після лікування вимірювали артеріальний тиск (АТ) за методом Короткова. Частині хворих проведене добове моніторування АТ. Клінічну ефективність внутрішньовенних ін’єкцій Реосорбілакту^®, вивчали шляхом оцінки клінічного ефекту за 5-бальною шкалою: 5 балів − „відмінно”, 4 – „добре”, 3 – „задовільно”, 2 – „без змін”, 1 – „погано” з деталізацією скарг і симптомів.

Для виявлення відмінностей між середніми величинами використовували t-критерій Ст’юдента.

Проведено ретроспективний аналіз 234 історій хвороб хворих, які в період перебування на стаціонарному лікуванні в терапевтичній клініці Національного медичного університету, отримували в/в інфузії Реосорбілакту^®_. Крім того, обстежено 34 нефрологічних хворих (чоловіків – 15, жінок – 19) з активністю процесу на стадіях ХХН-І-ІІ (перша група) та ХХН-ІІІ-ІV (друга група). Такий підхід до поділу груп дозволив оцінити здатність Реосорбілакту^® впливати на гемодинаміку та мікроциркуляцію на різних етапах розвитку захворювання. Порівняння показників до і після лікування проводилося в межах кожної із груп. У 9 хворих виявлено м’яку артеріальну гіпертензію (24,2 %), у 13 (39,3%) – помірну, у 12 (36,3%) – важку. Всі хворі отримували терапію згідно з протоколом надання медичної допомоги хворим на ХХН, розробленому Інститутом нефрології АМН України.

Реосорбілакт^® вводили внутрішньовенно крапельно (30-40 крапель за хвилину) по 200 – 400 мл через день, на курс − 5-10 інфузій.

Динаміка ехокардіографічних характеристик структури і функції серця під впливом Реосорбілакту^® приведена в табл. 1.

Таблиця 1

Динаміка ехокардіографічних характеристик структури і функції серця (М±m) у хворих на ХХН І-ІVпід впливом Реосорбілакту^®

Примітка. * – P <0,05 – у порівнянні з групою до лікування.

У хворих на ХХН І-ІV спостерігалося збільшення ультразвукових показників у порівнянні з нормою (група здорових осіб): перевищували норму (P <0,05): товщина задньої стінки лівого шлуночка (ЛШ) в діастолу (Тд ЗСЛШ): – 12,28±0,73 мм (у здорових – 9,72±0,32 мм), товщина міжшлуночкової перетинки в діастолу (Тд МШП) була 12,66±0,79 мм (у здорових – 8,42±0,32 мм). Між рівнем артеріального тиску та гіпертрофією ЛШ встановлений прямий помірний кореляційний зв’язок як у хворих на ХХН І-ІІ (r= +0,32), так і в хворих ХХН ІІІ-ІV (r= +0,46). При порівнянні з групою практично здорових осіб у хворих на ХХН ІІІ-ІV виявилися достовірно збільшеними такі параметри ЛШ, як кінцево-діастолічний об’єм (КДО), кінцево-систолічний об’єм (КСО), кінцево-діастолічний розмір (КДР). У групі хворих без ХНН середні показники КДО, КСО, КДР, КСР зберігалися на рівні нормальних значень, хоча у 8 (37,09%) хворих було відмічено збільшення окремих показників.

На тлі комплексного лікування з включенням Реосорбілакту^® відбулися позитивні зміни показників кардіогемодинаміки. У хворих на ХХН І-ІІ в динаміці на тлі комплексного лікування зміни показників КСР та КДР ЛШ до і після лікування були не достовірними (відповідно 28,62±1,16 мм і 29,54±1,13 мм; 50,04±1,18 мм і 48,40±1,44 мм), не змінився суттєво КСО ЛШ 34,56±3,33 мм і 34,32±3,21 мм, дещо зменшився КДО ЛШ з 119,48±6,42 мм до 116,54±6,22 мм (P<0,05). Величина УО мала тенденцію до збільшення і склала 82,62±6,23 мл – до лікування та 84,46±5,48 мл – після лікування (P >0,1), ФВ ЛШ – до зростання від 70,78±2,29 % до 70,88±2,35 %. При аналізі показника розміру ЛП, спостерігається тенденція до його зменшення від 37,60±1,34 мм до 37,26±1,26 мм (P >0,1). Не відбулося суттєвих змін показників Тд ЗСЛШ (відповідно – 12,48±0,47 мм і 12,04±0,51мм) та Тд МШП (12,60±0,30 мм і 12,34±0,32 мм).

У хворих на ХХН ІІІ-ІV стадій у динаміці на тлі комплексного лікування відбулося вірогідне зменшення показників КСР та КСО ЛШ. Так, КСР зменшився від 34,52±2,82 мм до 30,51±1,52 мм, а КСО – від 53,36±7,44 мл до 39,26±4,72 мл (P<0,05). Порівняльний аналіз помпової функції серця в динаміці показав, що відбулося збільшення ФВ на 4,4% (P<0,05) за рахунок зменшення КДО та КСО ЛШ. Величина УО мала тенденцію до збільшення і склала 81,83±4,07 мл – до лікування та 85,92±7,10 мл – після лікування (P>0,1). Не відбулось суттєвих змін показників Тд ЗСЛШ та Тд МШП.

При аналізі показників АТ хворих обох груп було встановлено, що в результаті лікування в обох цих групах відбувалося достовірне зниження як систолічного, так і діастолічного АТ.

У хворих на ХХН І-ІІ стадій визначали наявність синдрому спастико-атонічної васкулопатії зі зниженням величини А/В-співвідношення до 0,23±0,01 од. при нормі 0,4-1 од., спазм артеріол (44,76%) та звивистість венул (52,23%), зменшення числа функціонуючих капілярів (84,45%), погіршення реологічних властивостей крові у вигляді дрібно- і крупнозернистого кровотоку (46,77%), агрегація еритроцитів різного ступеню в 52,44%. Позасудинні зміни мікроциркуляції у хворих першої групи до початку лікування мали місце менше ніж у половини хворих, переважно у вигляді периваскулярного набряку (40,23%).

Під впливом Реосорбілакту^® спостерігаєтьсязначне зменшення вираженості синдрому спастико-атонічної васкулопатії (збільшення на 32,8% у порівнянні з вихідним середньої величини А/В-співвідношення до 0,34±0,01, р <0,001), рідше в 2 рази зустрічається звивистість калібра венул (26,14% у порівнянні з вихідним станом − 56,4% випадків і в 4,5 рази зменшився спазм артеріол (9,5% у порівнянні з вихідним показником – 42,6%, р<0,001), а також зареєстровано покращення реологічних властивостей крові і зменшення вираженості периваскулярного набряку. Позитивні зміни виявлені при дослідженні внутрішньосудинних змін мікроциркуляції − на 20,9% рідше виявляли дрібно- і крупнозернистий кровотік (р<0,05). У 74% пацієнтів мали гомогенний незмінений кровоток. Достовірно рідше (в 2,1 рази, р<0,05) по закінченню лікування відмічалося наявність агрегації еритроцитів.

У хворих на ХХН  ІІІ-ІV стадій до початку лікування діагностовано наявність синдрому спастико-атонічної васкулопатії зі зниженням величини А/В-співвідношення до 0,22±0,01, спазм артеріол (86,6%) та звивистість венул (82%), зменшення числа функціонуючих капілярів (83,2%). Периваскулярний набряк виявили у 72%, більш ніж у половини пацієнтів виявлена агрегація еритроцитів різних ступеней вираженості.Після лікування Реосорбілактом^® на 16,9% збільшилась середня величина А/В-співвідношення (р<0,001), майже в 2 рази рідше виявляли спазм артеріол. Частота виявлення зниженого числа функціонуючих капілярів знизилася на 32,4% (р<0,01). Після проведеного лікування в 3,3 рази зменшилася частота виявлення агрегації еритроцитів (з 56,9% до 18,4% випадків, р<0,05), покращилися показники реологічних властивостей крові, спостерігається тенденція до зменшення частоти виявлення периваскулярного набряку (р>0,1).

В обох групах ефективність була оцінена достатньо високо. У першій групі середній показник ефективності при оцінці пацієнтами склав 4,8±0,06 балів, при оцінці лікарем − 4,7±0,07 балів. У другій групі оцінка ефективності була дещо нижчою, враховуючи прогресування ниркової недостатності: оцінка пацієнтами − 4,6±0,09 балів, лікарем − 4,56±0,09 балів.

Після лікування в обох групах у хворих спостерігалася тенденція до зниження кількості лейкоцитів в крові, зменшення ШОЕ, добової протеїнурії кількості еритроцитів і лейкоцитів у загальному аналізі сечі і в аналізі сечі за Нечипоренко (р<0,05).

Таким чином, призначення Реосорбілакту^®як засобу інфузійної терапії у хворих на ХХН І-ІV стадій, позитивно впливає на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи, покращує мікроциркуляцію.