Мікст-інфекція в акушерстві й гінекології та сучасні підходи до її лікування

Кафедра акушерства та гінекології ННІ післядипломної освіти Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського

Резюме. У роботі наведено результати дослідження ефективності використання Грандазолу для ліку­вання комбінованих мікст-інфекцій у пацієнтів із неплідністю для передопераційної санації. Показано, що якісний склад препарату дозволяє ефективно проводити деконтамінацію збудників зі слизових піхви.

Ключові слова: запальні захворювання геніталій, Грандазол.

Запальні процеси в жіночих статевих органах залишаються актуальною проблемою сучасного акушерства та гінекології. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень та впроваджень но­вітніх антибактеріальних засобів, частота запальних захворювань не має тенденції до зниження. Остан­німи десятиріччями в усьому світі констатується збільшення частоти інфекцій, які передаються ста­тевим шляхом [5].

Основний спектр мікроорганізмів, що можуть викликати запальні захворювання геніталій, ста­новлять переважно мікробно-протозойно-вірусні асоціати, що передаються статевим шляхом [1, 4]. Вони характеризуються якісно новими властивос­тями, особливостями клінічного перебігу і не є су­мою патологічних складових окремих інфекційних компонентів. Неправильно підібрані препарат, доза, режим і тривалість застосування, недбалість самої пацієнтки призводять до хронізації запалень, періодичних їх загострень, що зумовлює пошук за­собів підвищення ефективності терапії запальних процесів. У таких випадках необхідне застосування максимально ефективних засобів.

Це потребує від лікаря вироблення нової страте­гії й тактики для діагностики та лікування запальних генітальних захворювань [3].

Гонорейна, трихомонадна, кандидозна, хламідійна, мікоуреаплазмова та вірусна інфекції можуть персистувати в організмі людини довічно, бути при­чиною періодичного загострення аднекситів, цервіцитів, кольпітів, бартолінітів, циститів тощо [2].

Недіагностовані трихомонади часто приводять до відсутності успіхів у лікуванні інших інфекцій і трактуються як реінфекція.

Морфологічні дослідження довели, що через 3—4 тижні після зараження трихомоніазом запальний процес переходить у хронічну форму.

Приховану трихомонадну інфекцію при хро­нічних рецидивуючих формах перебігу запальних захворювань внутрішніх статевих жіночих органів за допомогою спеціальних методів діагностували у 80 % випадків.

Особливістю персистування трихомонадної інфекції є здатність трихомонад фагоцитувати й зберігати в живому вигляді мікроорганізми. За­гальновідомим є біологічний феномен — здатність вагінальних трихомонад захоплювати й резервувати різні патогенні й умовно-патогенні мікроорганізми. Цим феноменом пояснюється поява рецидивів за­хворювання навіть після масивних антибактеріаль­них курсів лікування в разі відсутності протитрихо-монадного лікування.

Тому першим кроком у лікуванні мікст-інфекції є санація від трихомонадної інфекції. Для цього ви­користовують такі широко відомі в практиці лікарів препарати, як тинідазол, метронізадол, трихопол та ін. Але за кілька десятків років їх використання відбулося генетичне моделювання нових пулів три­хомонад, які виробили захисні механізми щодо ан-типротозойної дії цих засобів. Це спонукало до по­шуку та розробки нових надійних препаратів.

Особливістю препаратів нового покоління орні-дазолів є наявність в їх структурі активного ради­кала, завдяки якому препарат проникає в клітину шляхом активного та пасивного транспорту, вибір­ково накопичуючись.

Орнідазол містить активний радикал з атомом хлору. Під впливом нітроредуктаз анаеробних мі­кроорганізмів (які в аеробів відсутні) відбувається відновлення нітрогрупи у складі молекули орніда-золу з одночасним утворенням вільних радикалів. Продукти відновлення орнідазолу взаємодіють з ДНК мікробної клітини, спричиняючи її деграда­цію, і таким чином порушують процес реплікації й транскрипції ДНК, що призводить до загибелі мі­кробної клітини. Крім того, відновлені продукти орнідазолу та вільні радикали справляють прямий цитотоксичний вплив, порушують процеси клітин­ного дихання анаеробів [2].

Отже, механізм дії орнідазолу полягає в пору­шенні синтезу й структури ДНК за рахунок складних метаболічних процесів за участю ферментативних систем, що призводить до загибелі мікроорганізму. Курсова доза препарату має враховувати тривалість життєвого циклу розвитку трихомонади, що ви­значається 7—10 днями. Обов’язковим є одночасне лікування статевого партнера. Цікавим є той факт, що якісний та кількісний склад спермограми після такого курсу лікування покращується на 10—15 %.

На другому місці щодо поширеності та присут­ності в мікробних асоціаціях знаходяться хламідії, мікоплазми та уреаплазми. Тому до протизапально­го лікування має ввійти препарат із широким спек­тром антибактеріальної дії, активний щодо хламі-дійної, уреаплазмової та мікоплазмової інфекції, а також до стафілококів, пневмококів, кишкової па­лички, протея й інших грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.

Завершують лікування санація кандидомікозної інфекції та противірусна терапія. Але починають цей етап лікування тільки після переконливого не­гативного контролю трихомоніазу, гонореї, хламі-дійної інфекції, після загострюючої терапії піроге­налом, гоновакциною чи продигіозаном.

Метою даного дослідження була оцінка ефек­тивності використання Грандазолу в лікуванні ком­бінованих мікст-інфекцій у хворих із безплідністю для передопераційної санації, оцінка переносимос-ті препарату, а також вивчення впливу проведеного лікування на післяопераційні ускладнення та від­далені результати відновлення репродуктивного здоров’я.

Нами було обстежено й проліковано 50 хво­рих, які знаходились у гінекологічному відділенні Тернопільської міської комунальної лікарні № 2 на підготовці до оперативного лікування з приво­ду тривалої трубно-перитонеальної безплідності. Вік хворих коливався від 21 до 37 років. З анамне­зу було з’ясовано, що в минулому в кожної третьої жінки був запальний процес жіночих статевих ор­ганів, причому тільки в кожної десятої у минулому діагностовано трихомонадний кольпіт. Протягом останніх 6 місяців жодна жінка не отримувала ні­якого антибактеріального чи протитрихомонадного лікування. Серед супутніх захворювань в обстежува­них жінок були виявлені хронічний пієлонефрит та тонзиліт у 2 хворих. Зміни в серцево-судинній сис­темі визначались ще у 2 осіб.

Діагностика хламідійного, мікоплазмового та уреаплазмового чи трихомонадного інфікування проводилась імуноферментним методом. Діагноз кандидозу встановлювали за загальноприйнятою методикою ідентифікації. Обстеження проводили до початку лікування та після нього. Статистич­но вірогідною вважали відмінність при значеннях р < 0,05.

Усі обстежені пацієнтки були розділені на 2 гру­пи. У першу групу ввійшли 25 пацієнток, яким в післяопераційному періоді внутрішньовенно вво­дили щоденно по 1 г цефтріаксону та 100 мл метро-нідазолу протягом 5 днів. До другої групи ввійшли хворі, які для передопераційної санації протягом 2 днів отримували внутрішньовенно Грандазол (ле-вофлоксацин у дозі 2,5 мг та 5 мг орнідазолу) вну­трішньовенно один раз на добу та в подальшому, в післяопераційний період, у тій же дозі впродовж 3 днів (25 жінок). Висока активність левофлоксацину зумовлена пошкоджуючою дією на цитоплазматич­ну мембрану мікробних клітин, дезорганізацію по­токів метаболітів усередині з їх швидкою наступною загибеллю.

Як для хламідійно-бактеріального, так і для змі­шаного інфікування характерною була значна час­тота ураження органів сечовидільної та статевої системи. На тлі вираженого дисбактеріозу піхви в усіх обстежених хворих мали місце ті чи інші титри різних мікробних збудників (табл. 1).

Аналізуючи дані табл. 2, можна відмітити, що за клінічною симптоматикою інфекційних ускладнень у групі, де був використаний Грандазол, спостері­галось вірогідне зменшення кількості омфалітів, вторинних загоювань ран через розходження швів, порушень сечовипускання та віддалених наслідків оперативного втручання з приводу двобічної непро­хідності маткових труб. Зокрема, вагітність протя­гом року після втручання у групі з використанням Грандазолу наставала в жінок в 1,8 раза частіше, ніж у групі з традиційною антибактеріальною терапі­єю. Динаміка об’єктивної зміни симптоматики по­рівняно з контрольною групою подана в табл. 2.

Як видно з наведених даних, запропонований курс пе­редопераційної підготовки веде до значного й віро­гідного зниження проявів захворювання і, що осо­бливо важливо, досягнуте покращання переважає результати в першій групі.

Оцінка переносимості препарату проводилась як лікарем, так і пацієнткою. Проведений аналіз дозволяє сказати, що хворі оцінили цей показник суб’єктивно як «дуже добре» в 33 % випадків, «до­бре» — у 47 %, «задовільно» — у 20 % випадків. Неза­довільної оцінки не було.

Клінічні дані були підтверджені не лише клі­нічними дослідженнями, але й лабораторними по­казниками (табл. 3). Отримані дані свідчать, що за активністю Грандазол переважає традиційні препа­рати, що дозволяє активно й ефективно проводити передопераційну підготовку та післяопераційне лі­кування гнійно-септичних ускладнень.

Коротко підсумовуючи викладене, можна ска­зати, що топічний діагноз в гінекології обов’язково мусить бути доповненим етіологічним. Антибіо-тикотерапія має бути призначена вчасно й тільки після визначення збудника. Трихомонадна інфек­ція значно поширена в популяції, але її збудники змінили свої властивості, виділяються в асоціаціях, рідко визначаються рутинними методами й потре­бують особливих підходів до лікування. Лікування за наявності збудників в асоціаціях має обов’язково включати протитрихомонадну терапію за ії наяв­ності. Грандазол завдяки своїй різнонаправленій дії є ідеальним засобом для профілактики й лікування післяопераційних ускладнень при трубно-перито-неальній безплідності, що лікується шляхом лапароскопічного доступу.