Зміни напруженості лейкоцитарної формули у хворих із медикаментозною алергією на фоні лікування Реосорбілактом
Кафедра внутрішньої медицини №2 (зав. кафедрою — проф. Радченко О.М.)
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Резюме. Досліджено типи і ступені напруженості лейкоцитарної формули у 40 хворих на медикаментозну алергію в день госпіталізації та через 10 днів стаціонарного лікування, яке проводилось із додаванням Pеосорбілакту в одній групі. На момент госпіталізації виявлялися різні типи напруженості лейкоформули за показниками паличкоядерних нейтрофілів, моноцитів та еозинофілів периферійної крові. Призначення реосорбілакту в комплексній терапії медикаментозної алергії не виявило залежності в зміні напруженості лейкоцитарної формули в обстежених хворих.
Ключові слова: медикаментозна алергія, напруженість, лейкоцити, паличкоядерні нейтрофіли, моноцити, еозинофіли.
Враховуючи широке застосування найрізноманітніших ліків у сучасній медицині, а також достатньо часту непередбачуваність виникнення медикаментозної алергії (МА), питання її лікування залишається актуальною проблемою. Медикаментозна алергія складається із комплексу імунологічних реакцій гіперчутливості, проявляється різними клінічними ознаками, одним із показників може служити ступінь напруженості параметрів лейкоцитарної формули. Всі клітини периферійної крові функціонально тісно пов’язані між собою. Факторний аналіз показав існування прямого кореляційного зв’язку між лімфоцитами та еозинофілами. Якщо рівень лімфоцитів визначає тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції, то решта елементів лейкограми та загальна кількість лейкоцитів свідчать про характер реакції або ступінь реактивності: реакція високого рівня реактивності, низького чи середнього. Ознаками напруження реакції вважаються відхилення від норми відносних рівнів еозинофілів, базофілів, паличкоя-дерних нейтрофілів, моноцитів або загальної кількості лейкоцитів. Чим більше ступінь відхилення кожного елемента лейкограми або чим більша кількість ознак напруження, тим нижче рівень реактивності цього типу адаптаційної реакції. За умов високих ступенів відхилення кожного елемента лейкограми або більшої кількості ознак напруження адаптаційна реакція перебігає на нижчому рівні, що потребує більших енергетичних затрат та є несприятливим для перебігу будь-якого патологічного процесу. У лікуванні багатьох хвороб використовують реосорбілакт, який має реологічну, протишокову, дезінтоксикаційну дію, що забезпечує використання його також у хворих з проявами МА. Однак вплив препарату на ознаки напруження лейкоцитарної формули ще потребує уточнення.
Мета – порівняти зміни напруження лейкоцитарної формули у пацієнтів з МА на фоні стандартного базового лікування та призначення реосорбілакту.
Висновки:
Виникнення медикаментозної алергії супроводжується різними типами напруженості параметрів лейкоцитарної формули, проте найчастіше в нашому дослідженні виявлявся І ступінь напруженості за паличкоядерними нейтрофілами, за вмістом моноцитів можна було б діагностувати І і ІІІ ступені активності, тоді як рівень еозинофілів значно не підвищувався у більшості хворих. Після проведеного лікування в обох групах дещо знижувався рівень напруженості паличкоядерних нейтрофілів, практично не змінюючись залежно від рівнів моноцитів та еозинофілів крові.
