Aquila – новий засіб для прискорення відновлення тканин ока

Кафедра сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ

Назва очних крапель, як кажуть самі розробники цього засобу, вибрана не випадково. У перекладі з латинської aquila означає «орел». Вважається, що цей птах має дуже гострий зір. Його очі додатково захищає прозора третя повіка, за умови функціонування якої підтримання необхідної вологості та чистоти очей здійснюються без порушення гостроти зору. Подібним чином діє засіб Aquila, утворюючи на поверхні рогівки рівномірну прозору слізну плівку, що тривалий час не змивається. Це актуально як для прискорення відновлення в офтальмології, так і при вимушеній зміні зорової поведінки, наприклад при зниженні частоти моргання, в разі роботи за комп’ютером.

Здатність препаратів гіалуронової кислоти посилювати дію інших лікарських засобів, знижуючи при цьому необхідну дозу введення у 2-3 рази та зменшуючи ризик токсичного впливу медичного препарату на тканини, є перспективним напрямом наукових досліджень у вітчизняній та світовій медичній науці.

Aquila є комбінованим засобом, складові якого підібрані за концентрацією та фізико-хімічними характеристиками залежно від сфери застосування (табл. 1).

Прискорення відновлення ушкоджених тканин слизової, усунення симптомів сухості та подразнення, захист і відновлення нормальної слизової кон’юнктиви, її зволоження відбуваються за рахунок впливу на основні патогенетичні механізми (табл. 2).

Крім того, активні компоненти засобу Aquila беруть участь у таких процесах функціонування клітини, як проліферація, диференціювання і міграція. Зокрема доведено, що ці компоненти стимулюють міграцію епітеліальних клітин, сприяючи відновленню ушкоджень рогівки [10].

Засіб Aquila покращує регенерацію рогівки при:

• ушкодженнях і дистрофії;
• синдромі сухого ока [1].

Актуальність застосування засобу зумовлена також суттєвим зростанням актуальності проблеми синдрому сухого ока, яка, за даними різних авторів, пов’язана з особливостями життєдіяльності, порушеннями рекомендованого режиму зорового навантаження в умовах мегаполісів та з розвитком фармакотерапевтичних підходів до лікування офтальмологічної патології [11]. У 2012 р., за даними ARVO, синдром сухого ока за кількістю опублікованих результатів досліджень займав третє місце в структурі офтальмологічної захворюваності, поступаючись за частотою лише глаукомі та віковій макулярній дегенерації. За даними Reddy [12], поширеність цього синдрому в глобальному масштабі дорівнює 11-17%, при цьому якість життя пацієнтів із синдромом сухого ока середнього ступеня тяжкості зіставна з такою у хворих на стенокардію середнього ступеня тяжкості [13].

Синдром сухого ока найбільш поширений серед осіб молодого працездатного віку (20-45 років) з надмірним випаровуванням сльози (т. зв. офісний синдром, користування контактними лінзами, рефракційна хірургія в анамнезі, транзиторні порушення сльозоутворення після перенесених інфекційно-запальних процесів тощо) [14, 15]. У групі пацієнтів віком ≥55 років поява цього синдрому зумовлена порушенням сльозопродукції внаслідок ендокринних вікових змін, яке в розвиненій стадії класифікується як синдром Шегрена [16].

Етіологічними факторами синдрому сухого ока науковці вважають:

• наслідки хірургічної корекції зору;
• тривале користування контактними лінзами;
• вплив негативних факторів зовнішнього середовища;
• перенесені запальні захворювання очей;
• первинний і вторинний синдром Шегрена: сухий кератокон’юнктивіт при первинному синдромі поєднується з порушенням функції слинних залоз, при вторинному – з різними системними захворюваннями;
• деструкцію тканин слізної залози пухлинами або в результаті хронічного запалення (псевдотумор та ін.);
• дисфункцію мейбомієвих залоз, що зумовлює порушення стабільності слізної плівки;
• вроджену або набуту відсутність слізної залози;
• блокаду вивідних канальців слізних залоз унаслідок рубцевих змін кон’юнктиви;
• неповне змикання повік або надмірне відкриття очної щілини внаслідок рубцевого або паралітичного ураження різної етіології, буфтальм;
• порушення іннервації слізної залози при ураженнях лицьового нерва, розсіяному склерозі;
• тривале застосування деяких фармакологічних препаратів, таких як альфа- та бета-адреноблокатори, антидепресанти, адреноміметики, оральні контрацептиви, деякі о чні краплі (тимол, дикаїн, атропін, гоматропін, скополамін.

Додатковим важливим фактором розвитку синдрому сухого ока, що наразі вивчається, є тривале використання антибактеріальних і протизапальних офтальмологічних крапель після оперативного втручання. Токсичний вплив консервантів, які входять до складу переважної більшості очних крапель, призводить до руйнування ліпідного компоненту сльози, прискорюючи тим самим випаровування перикорнеальної плівки, що суб’єктивно сприймається пацієнтом як непереносимість вітру, диму, кондиційованого повітря, погіршення зорової працездатності в кінці робочого дня, поява світлобоязні, коливань гостроти зору, відчуття сухості в оці.

Така поліетіологічність синдрому сухого ока визначає відповідність підходів до його лікування, які ґрунтуються на можливій корекції факторів, що призводять до дисфункції і дестабілізації слізної плівки, з відновленням її фізіологічного природного стану.