Ефективність інфузійної терапії комбінованими препаратами поліфункціональної дії в порівнянні з простими кристалоїдними розчинами
ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України», м. Львів
Резюме. Проведено порівняльну характеристику ефективності інфузійної терапії препарату «Глюксил» та 5%-го розчину глюкози в ранній післяопераційний період. Проаналізовано суб’єктивні та об’єктивні ознаки впливу препаратів на гомеостаз пацієнтів після операцій на органах черевної порожнини. Вказано на деякі переваги застосування комбінованих інфузійних препаратів поліфункціональної дії перед простими кристалоїними розчинами, зокрема за показником лейкоцитарного індексу.
Ключові слова: інфузійна терапія, комбіновані інфузійні препарати, кристалоїди, глюкоза, ксиліт, натрію ацетат.
Вступ
У сучасній інфузійній терапії використовується доволі широкий перелік інфузійних засобів та плазмозамінників. До цього списку можна було віднести прості (фізіологічний розчин натрію хлориду, розчин глюкози), гіпертонічні (7,5 та 10% розчини натрію хлориду) і складні кристалоїдні розчини (розчин Рінгера, розчин Рінгера – Локка та їх похідні), розчини декстранів (поліглюкін, реополіглюкін), полівінілпіролідонів (гемодез-Н, неогемодез), білкові препарати (альбумін, протеїн), перфторвуглеводи [1], а також препарати на основі желатину (желатиноль, гелофузин) [2, 3, 4].
У наш час цей перелік якісно змінився, що було обумовлено різними причинами. Так, у зв’язку із загрозою ефекту тезаурисмозу виробництво похідних полівінілпіролідону у багатьох країнах було заборонено або значно скорочено. Знизилося застосування декстранів через такі побічні ефекти, як висока анафілактогенність та здатність провокувати «декстрановий синдром» [5, 6]. Все рідше використовуються препарати, які містять нативні білки плазми крові.
З іншого боку, широке застосування отримали синтетичні амінокислоти, жирові емульсії та гідроксиетилкрохмалі. Перші дозволили кардинально вирішити проблему парентерального харчування, другі швидко витіснили декстрани, тому що мають здатність більш ефективно відновлювати об’єм циркулюючої крові та гемодинаміку [7].
Проте невирішеними залишилися такі проблеми інфузійної терапії, як дезінтоксикаційна та дегідратаційна терапія, покращення реологічних властивостей крові, мікроциркуляції тощо.
Використання для інфузійно-трансфузійної терапії загальноприйнятих монокомпонентних плазмозамінників сприяє реалізації одного або максимум кількох завдань, залишаючи інші, не менш важливі, на другому плані. Це ускладнює своєчасне, максимально адекватне лікування хворих.
Наведені вище проблеми стали підставою для створення та опрацювання низки нових препаратів, які умовно можна об’єднати в групу комплексних препаратів поліфункціональної дії, або препаратів для малооб’ємної інфузійної терапії [8].
Комбіновані лікарські засоби, що створені на основі композиції спеціально підібраних субстанцій, що впливають на різноманітні ланки патологічного процесу, мають низку переваг у порівнянні із монопрепаратами. Так, комбіновані препарати забезпечують комплексну фармакологічну дію, раціонально підібрані компоненти забезпечують потенціювання терапевтичної дії, що дозволяє зменшити дозування кожного компоненту окремо порівняно з їх дозуванням у монокомпонентних препаратах. Комбіновані лікарські засоби зменшують імовірність виникнення побічної дії на організм та вірогідність виникнення ускладнень [9, 10].
Мета дослідження – порівняти вплив монопрепаратів та комплексних препаратів поліфункціональної дії на гомеостаз пацієнтів у ранній післяопераційний період з приводу операційних втручань на органах черевної порожнини.