Високодозові короткі курси левофлоксацину для лікування хворих позалікарняними пневмоніями: аналіз аргументів «за» і «проти»

Резюме. Короткі високодозові курси левофлоксацину по 750 мг/добу терміном на 5 днів є ефективним, безпечним та економічно вигідним методом лікування хворих на позалікарняну пневмонію, які госпіталізовані в терапевтичні відділення. Левофлоксацин доцільно вводити внутрішньовенно протягом всього курсу лікування, або використовувати ступінчасту терапію. Пріоритетними кандидатами на проведення коротких високодозових курсів левофлоксацину по 750 мг/добу терміном на 5 днів є пацієнти, які приймали β-лактами з будь-якого приводу в попередні 3 місяці, та пацієнти, в яких немає переконливих підстав підозрювати туберкульоз легень.

У недавньому мета-аналізі рандомізованих клінічних досліджень (РКД) порівнювали ефективність монотерапії будь-яким фторхінолоном або макролідом з комбінованою терапією β-лактамом і фторхінолоном або макролідом у дорослих, хворих на ПП. В остаточний аналіз увійшли 16 досліджень (всього 4809 пацієнтів), виконаних, за єдиним винятком, у госпіталізованих в терапевтичні відділення пацієнтів [13]. Первинна кінцева точка аналізу – смертність від усіх причин в найближчі 30 днів – була низькою, а відмінності між усіма групами порівняння були відсутні. Вторинними кінцевими точками дослідження були клінічні та мікробіологічні невдачі, припинення антибактеріальної терапії та побічні ефекти. Монотерапія фторхінолонами, порівняно з комбінацією β-лактаму і макроліда, асоціювалася з меншим ризиком клінічних невдач, припинення лікування та виникнення діареї (за даними 9 РКД, рис. 1). Комбінація β-лактаму з фторхінолоном, порівняно з монотерапією фторхінолоном, не приводила до поліпшення результатів (дані 3 РКД).

Високодозові короткі курси лікування левофлоксацином хворих на ПП, госпіталізованих у терапевтичні відділення, ні в чому не поступаються β-лактамам (у комбінації з макролідами або без них). Починати лікування краще з внутрішньовенного введення препарату (наприклад, Лефлоцину® 750). У подальшому можливі як продовження внутрішньовенного введення левофлоксацину, так і переведення на ступінчасту терапію.

23 Квітня, 2020

Дізнайтесь більше

Ендокринолог

Короткочасний пероральний прийом L-аргініну поліпшує ендотеліальну функцію натщесерце при низьких вихідних значеннях потікзалежної вазодилатації: метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень

Резюме: Обґрунтування. Результати попередніх досліджень свідчать, що пероральний прийом L-аргініну впливає на ендотеліальну функцію. Однак більшість цих досліджень були невеликими, а висновки суперечливими, тому конкретні ефекти даного засобу є предметом дискусій. Мета. Метою даної роботи було оцінити вплив призначеного перорального L-аргініну на стан ендотеліальної функції за допомогою визначення значень потікзалежної вазодилатації (ПЗВД) натщесерце. План дослідження....
Без категорії

Жінки в менопаузі і стратегія Life еxtension

Після репродуктивного періоду в житті кожної жінки настає перименопаузальний, що характеризується згасанням функції яєчників та гормональною перебудовою організму. Жінки можуть відмічати порушення сну, перепади настрою, припливи, зниження працездатності, інколи депресію, фобії, зниження пам’яті. У цьому віці багато жінок уже мають терапевтичну патологію, яка в умовах дефіциту естрогенів зазвичай маніфестує. На перше місце виходять серцево-судинна патологія...
Без категорії

Астенічний синдром у постковідного пацієнта (огляд публікацій та власний досвід)

Резюме. Серед симптомів та синдромів, які домінують у клінічній картині постковідного синдрому (POST-COVID-19), на перший план виходять ознаки астенізації, підвищеної втомлюваності, надмірного виснаження при звичайній щоденній діяльності, що формують астенічний синдром. Для лікування постковідного астенічного синдрому запропоновано комбінацію патогенетично обґрунтованих засобів: едаравон (ксаврон), суміш L-аргініну та L-карнітину (тіворель) та розчин ксилітолу (ксилат). Заплановану програму інфузій...
Без категорії

«Далекобійники»: пацієнти з постковідним синдромом у рутинній клінічній практиці

На початку пандемії COVID‑19 вважалося, що спричинене вірусом SARS-CoV‑2 захворювання є швидкоплинним (як і більшість респіраторних вірусних інфекцій). Згодом Всесвітня Організація Охорони Здоров’я повідомила, що тривалість нового коронавірусного захворювання від появи перших симптомів до клінічного одужання за легкого перебігу становить ≈2 тиж, а в тяжких або середньої тяжкості випадках – від 3 до 6 тижнів Однак згодом...