Карнітин та хронічний гемодіаліз
Хоча з відкриття карнітину минуло 100 років, дослідження його різноманітних ефектів аж ніяк не закінчено і вони все ще чекають на пояснення. Карнітін був відкритий в 1905 майже одночасно Гулевичем і Кримбергом в Москві, Росія [1], і Кучер (Kutscher) в Марбурзі, Німеччина [2]. Довгий час він залишався одним із тих природних сполук, функція яких була невідомою.
Великий внесок у дослідження карнітину вніс директор інституту фізіологічної хімії Лейпцизького Університету Erich Strack: спочатку він сконцентрувався на отриманні якомога чистішого карнітину незалежним хімічним синтезом (33 публікації), потім на розділенні рацемату і на дослідженні загальних біологічних ефектів L(–) (+)-карнитина (96 публікацій), і, зрештою, він зробив чималу внесок і вивчення впливу карнитина на людський організм (34 публікації) [3].
L-карнітин був синтезований 1960 р. [3]. У 1962 р. встановлена роль карнітину як основного переносника у транспортуванні довголанцюгових жирних кислот у мітохондрії через їхню внутрішню мембрану [4]. У мітохондріях відбувається β-окислення жирних кислот, яке є головним джерелом енергії для тканин серця та скелетних м’язів. Тому адекватні рівні карнітину є дуже важливими для нормальної функції цих органів [5,6].
У 1994 р. консенсусна група з карнітину американської асоціації ниркових хворих (American Association of Kidney Patients – AAKP) виконала огляд літератури щодо застосування L-карнітину і, ґрунтуючись на 42 опублікованих дослідженнях, що включали приблизно 600 гемодіаліз. лікування левокарнітином (L-карнітин) [7].
У грудні 1999 р. американська адміністрація з харчових продуктів та лікарських засобів (FDA) схвалила застосування ін’єкційної форми левокарнітину (Carnitor®, Sigma-Tau Pharmaceuticals, Inc.) для профілактики та лікування дефіциту карнітину у хворих з термінальною нирковою недостатністю (ТП) гемодіалізі [8].
Клінічні практичні рекомендації NKF-K/DOQI щодо харчування при хронічній нирковій недостатності [9], опубліковані в 2000 р., пропонують застосовувати карнітин переважно для лікування ЕПО-резистентної анемії, посилаючись на малу кількість доказів для рутинного застосування карнітину у хворих на підтримуючий гемодіаліз. У той же час Робоча Група з харчування при хронічній нирковій недостатності рекомендувала продовжити дослідження з лікування карнітином деяких хворих з симптомами нездужання, м’язової слабкості, судом під час процедур гемодіалізу, синдіалізної гіпотонії, поганої якості життя, які не відповіли на стандартні методи лікування [8,9] .
У вересні 2002 р. Національний нирковий фонд США скликав клінічну конференцію, підтриману необмеженим освітнім грантом від Sigma-Tau Pharmaceuticals, Inc., для аналізу ролі терапії L-карнітином у діалізних хворих. Метою конференції було використання комбінації наукових доказів та практичного досвіду для розробки рекомендацій щодо терапевтичного застосування L-карнітину у діалізних хворих [6]. Рекомендації опубліковані в квітні 2003 в American Journal of Kidney Disease [10].
Центри координації програм “Медікер” та “Медікейд” (Centers for Medicare and Medicaid Services) у США після ретельного огляду літератури нещодавно опублікували національний меморандум з вирішення страхових питань, пов’язаних з терапією L-карнітином при ТПН, який відтепер забезпечує компенсацію “Медікер” при наявності наступних показань: 1. ЕПО-резистентна анемія (рівень гематокриту < 30 %), яка не відповідає на стандартну дозу ЕПО та замісну терапію залізом, за умови дослідження інших причин анемії та їх адекватного лікування, або 2. гіпотонія на гемодіалізі, що не відповідає на звичайне лікування (наприклад, контроль рідинного балансу), яка заважає проведенню діалізних процедур і вимагає додаткових лікувальних заходів, причому такі епізоди гіпотонії повинні зустрічатися не рідше, ніж на 2 діалізних процедурах за 30-денний період [11].
